Кого з діячів дисидентського руху в якості адвоката захищав в медведчук

Обновлено: 28.03.2024

Facebook Если у вас не работает этот способ авторизации, сконвертируйте свой аккаунт по ссылке ВКонтакте Google RAMBLER&Co ID

Авторизуясь в LiveJournal с помощью стороннего сервиса вы принимаете условия Пользовательского соглашения LiveJournal

Про роль Медведчука у справі Стуса - з різних джерел

А де ж та правда? А нема.
Бо ті, що розпинали Стуса,
Козацькі запустили вуса,
Навчились українських слів
І записались до хохлів.

Віктор Медведчук був адвокатом відомих українських правозахисників і дисидентів - Юрія Литвина і Василя Стуса. Один з очевидців процесу над В. Стусом - Євген Сверстюк - свідчив: В. Медведчук зробив все, щоб посадити за ґрати українського поета.

Підзахисний Медведчука Юрій Литвин отримав 3 роки позбавлення волі в колонії суворого режиму. І в останньому слові так оцінив захист з боку В.Медведчука: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він отримував "згори", і його підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець - це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політічних справ, де садять людей "інакодумаючих".

Адвокатом Василя Стуса Медведчука затвердили, незважаючи на численні протести самого обвинуваченого. Суд над поетом проходив за закритими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг В.Стуса Євген Сверстюк згадує: "Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. Василь Стус відмовився від цього адвоката".

Про це свідчить і дружина Стуса Валентина. Але адвокат не відмовився від дорученого йому підопічного - нехтуючи професійною етикою і честю, Медведчук продовжив "захищати" поета, незважаючи на висловлену адвокатові недовіру, справедливі протести і рішучі заперечення.

Як свідчить "Хроніка поточних подій" - відомий правозахисний журнал, що видавався "самвидавом" в Москві: "адвокат (В. Медведчук) у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те , що Стус, працюючи в 1979-1980 роках на підприємствах Києва, виконував норму; крім цього, він переніс важку операцію.

І ще одна промовиста деталь, що характеризує Медведчука з точки зору моралі і професійної відповідальності. Як свідчить процитована вище "Хроніка поточних подій", пізно ввечері 30 вересня 1980 року Михайлина Коцюбинська, Світлана Кириченко і Валерія Андрієвська отримали повістки на 1 жовтня до суду, на процес над Стусом, у якості свідків. Жінки одразу ж зв'язалися з дружиною Стуса Валентиною Попелюх, від якої з подивом дізналися, що їй про суд нічого не відомо. Суд йшов вже два дні (29 і 30 вересня), але адвокат Медведчук навіть не проінформував родичів, у тому числі - дружину поета, про це.

На судовому засіданні Василь Стус заявив, що його на слідстві катують. Ця заява не викликала жодної реакції "адвоката" Медведчука.

Сам Медведчук відкидає ці звинувачення: "Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі і не знає, що це таке. Рішення по таких справах приймалися не в суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок" - стверджує В. Медведчук на своєму сайті.

Суд засудив Василя Стуса до максимального покарання - 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Закінчивши читати вирок, суддя без всякої паузи заявив: "Суд закінчений".

"Кати! Ви мені і останнього слова не дали сказати!" - вигукнув Василь Стус і процитував М.Лермонтова: "И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь!". Не думаю, що він мав на увазі лише прокурора.

Як згадували друзі, Стус виглядав дуже змучено, на лиці ні кровинки, блідий. На побаченні після суду сказав дружині, що такого терміну він не витримає. Тоді поетові було 42 роки.

4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 села Кучино Чусовського району Пермської області Василь Стус помер.

Очевидно, що роль Медведчука, як адвоката, у процесі над Стусом не була вирішальною. Але, людина з совістю та професійною честю не мала би братись за справу, у якій не збиралася докласти всіх зусиль для захисту свого підзахисного. А тепер розповідати про те, що "я не міг" - низько й гидко.

Навіть якщо нова хвиля появи цих матеріалів є сплавнованою кимось акцією проти Медведчука, проти його "повернення в політику" - її слід підтримати. В політиці такі персонажі не потрібні, і для України вони нічого не зроблять. "Перевидання" Медведчука Україні не на користь.

Президент Украины Владимир Зеленский сообщил о том, что СБУ задержала пророссийского политика и кума путина Виктора Медведчука. Детали обещают рассказать позже.

Задержанного ранее обвиняли в сотрудничестве со страной-агрессором, вводили санкции против него и его жены Оксаны Марченко, а также запрещали деятельность каналов, к которым причастен политик.

В 1992 году Виктор Медведчук стал заслуженным юристом Украины. За 12 лет до присвоения ему почетного звания Медведчук был назначен адвокатом украинского диссидента Василия Стуса, но даже не попытался защитить поэта-шестидесятника. Однако в 2020 году Медведчук подал иск о запрете издания и распространения книги Вахтанга Кипиани «Справа Василя Стуса».


Украинский диссидент был лишен права даже на смягчение приговора, а Медведчук своими действиями только подтвердил свою приверженность России. Детальнее о деле Василия Стуса читайте в материале.

Василий Стус для Украины

«Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, або вб`є, знищить мене. Але я не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу».

Украинский поэт и диссидент Василий Стус родился в январе 1938 года в селе Рахновка Винницкой области. Он провел детство в Донецке и стал выпускником историко-филологического факультета педагогического института. Василий Стус начал свой поэтический путь во время учительствования в Кировоградской области и службы на Урале. Тогда он увлекался творчеством Гете и Рильке, поэтому активно переводил их произведения. Позже Василий Стус стал литературным редактором газеты «Социалистический Донбасс», однако через 7 месяцев поступил в аспирантуру Института литературы им. Т. Шевченко Академии наук УССР в Киеве.


Так и определилась судьба поэта, который стал участником центра украинских шестидесятников — Клуба Творческой Молодежи. Постепенно с вечеров памяти Николая Кулиша, Леся Курбаса и других представителей «Расстрелянного возрождения» собрания творческой интеллигенции переросли в политические манифестации.

В 1965 году Иван Дзюба во время премьеры фильма Сергея Параджанова «Тени забытых предков» в кинотеатре «Украина» сообщил об арестах украинской интеллигенции. Тогда Василий Стус вместе с Вячеславом Чорноволом поддержал литературного критика и призвал всех, кто протестует против репрессий, встать. С тех пор поэт и другие протестующие оказались под неусыпным полицейским надзором.

Василий Стус продолжил писать протестные письма и осуждал заключение коллег. В первый раз поэта арестовали в 1972 году. Он вернулся в Киев осенью 1979-го и присоединился к Хельсинкской группе по защите прав человека. Уже в мае следующего года Василий Стус снова оказался за решеткой — он был приговорен к 10 годам принудительных работ и 5 годам ссылки. Именно тогда его адвокатом и был Виктор Медведчук.


Как Виктор Медведчук (не)защищал Василия Стуса?

«Когда Стус встретился с назначенным ему адвокатом, то сразу почувствовал, что Медведчук является человеком комсомольского агрессивного типа, что он не защищает его, не хочет его понимать и, собственно, не интересуется его делом. И Василий Стус отказался от этого адвоката», — вспоминал друг диссидента Евгений Сверстюк.

Во время судебного разбирательства Василий Стус заявил отвод всему составу суда. Также он подал ходатайство о предоставлении возможности присутствовать на заседании представителям международных организаций. Виктор Медведчук ходатайство не поддержал и заявил, что полагается «на рассмотрение суда». Адвокат допрашивал свидетелей, которые положительно оценивали деятельность Василия Стуса, но ничего не сказал тем, кто называл поэта врагом Советского Союза и подстрекателем террористических акций.

Виктор Медведчук признал «вину» диссидента.

Василий Стус своей вины не признал, и его лишили права на последнее слово.


Кадр из фильма «Запрещенный»

«Я всегда говорил, что меня не интересует личность Стуса. К тому же любые "обвинения" в так называемом деле Стуса необоснованны. Я же не возражаю против Стуса и против того, что у него есть сторонники. Пусть его уважают, пусть его любят, пусть его обожают. Но ложь обо мне не может распространяться», — комментировал Виктор Медведчук в интервью BBC.

В мае 2019 года вышла в свет книга Вахтанга Кипиани «Справа Василя Стуса». В сентябре Виктор Медведчук заявил, что потребует через суд запретить ее распространение. Он считал, что некоторые высказывания унижают его честь и достоинство. Через месяц Дарницкий районный суд запретил распространение тиража книги без разрешения политика. Однако Вахтанг Кипиани подал апелляцию, и уже в марте «Справу Василя Стуса» снова разрешили распространять.

«Если бы Медведчук еще четверть века назад честно рассказал о своей роли в этих процессах против правозащитников и поэтов — ему бы, на мой взгляд, многое простили. Но он не только не чувствует угрызений совести, но и ведет активную пророссийскую политику, усиливая негативный интерес к себе. Да и безграничный цинизм в заявлении, что Стус ему безразличен, подбрасывает хворост к общественному возмущению», — рассказал Вахтанг Кипиани "Локальной истории"».


Что случилось с Василием Стусом?

Во время заключения у Василия Стуса не было ни одного свидания с женой или сыном. Также лагерные надзиратели уничтожили сборник «Птах душі», где было около 300 стихотворений поэта. Василий Стус несколько раз объявлял голодовку в знак протеста против жестокого обращения. 28 августа 1985 года поэта отправили в карцер за то, что он, читая книгу в камере, облокотился на нары.

В знак протеста Василий Стус объявил бессрочную сухую голодовку. Поэт скончался в ночь на 4 сентября. Прах Василия Стуса перезахоронили в Киеве только в ноябре 1989 года.

стус медведчук

Такий термін у необізнаних може викликати асоціацію із правозахисниками Української гельсинської групи та іншими відомими борцями за права людини і незалежність України Л.Лук’яненком, М.Горинем, В.Чорноволом, С.Хмарою, Є.Сверстюком, В.Стусом та іншими. Однак це може здатися лише на перший погляд — до такої діяльності і до таких особистостей Віктор Медведчук не має жодного стосунку, окрім хіба що Юрія Литвина і Василя Стуса.

Василя Стуса справедливо називають найбільшим духовним поетом України XX століття. Він обрав собі дорогу добра, честі і справедливості. Він був абсолютно безкомпромісний, через те зазнавав постійних переслідувань з боку радянського режиму. Вперше поета засуджено у 1972 році на 8 років ув’язнення. Нетривале перебування на волі завершилося новим арештом і судом. Саме на другому суді зійшлися шляхи Василя Стуса і Віктора Медведчука.

Арештували В.Стуса 14 травня 1980 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Ці «злочини» полягали у написанні віршів та листів до академіка Андрія Сахарова, Левка Лук’яненка, генерала Петра Григоренка, до київських друзів, а також заяви в прокуратуру з приводу репресій проти українського правозахисника Миколи Горбаля.

На попередньому слідстві Василь Стус відмовився давати будь-які покази.

29 вересня Київський міський суд під головуванням П.І.Фещенка розпочав розгляд справи члена Української гельсинської групи Василя Стуса. Обвинувачем виступав прокурор Аржанов. Суд проходив за зачиненими дверима. Звичайно, що суспільна атмосфера у ці часи була страшною.

Недаремно ж президент США Рональд Рейган назвав тодішній Радянський Союз «імперією зла». На цьому процесі багато хто засвітився й увійшов в історію, адже судили генія і героя, поета, який став символом незламного духу і непідкупної совісті, Василя Стуса.

Серед них — молодий адвокат Київської колегії адвокатів Віктор Медведчук, який вже мав досвід участі у політичних процесах — до цього він захищав Юрія Литвина.

Не зайвим буде нагадати, що у радянські часи слідство проти творчої інтелігенції, звинувачуваної у підривній антирадянській діяльності, вело винятково КДБ. Під контролем цієї горезвісної структури проходило і слідство, і судові процеси, які, як правило, були закритими. Самостійний вибір підсудним захисника був ніби нормою, але допуск до політичних справ мали адвокати з числа надійних і перевірених.

Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує:

«Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».

Про це свідчить і дружина Василя Стуса Валентина. Але адвокат не відмовився від дорученого йому підопічного — нехтуючи професійною етикою і честю, Віктор Медведчук взявся «захищати» поета, незважаючи на висловлену недовіру, справедливі протести і рішучі заперечення.

Як свідчить «Хроника текущих событий», відомий правозахисний журнал, що видавався «Самвидавом» у Москві, «адвокат (В.Медведчук. — Д.Ч.) в своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи в 1979-1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму, крім цього, він переніс тяжку операцію шлунка».

Впадає у вічі фраза захисника «Всі злочини Стуса заслуговують покарання».

Тим самим адвокат не захищає, а навпаки — наперед звинувачує свого підзахисного; тобто він фактично виступає у ролі помічника прокурора.

Хіба це припустиме для адвоката? Адже адвокат на те і є, щоб захищати навіть найостаннішого злочинця.

А які ж злочини, що заслуговують, за словами В.Медведчука, «покарання», скоїв Василь Стус?

Творив щирі і правдиві вірші, якими тепер пишається Україна, писав листи до академіка Андрія Сахарова — видатного вченого і правозахисника, совісті російського народу; Петра Григоренка — такої ж видатної постаті в усьому правозахисному русі радянських часів; став на захист несправедливо переслідуваного письменника Миколи Горбаля, якого вже в 1994 році було обрано народним депутатом України.

Чи читав ці вірші і листи у 1980 році адвокат В.Медведчук?

Якщо читав (адже не міг не читати матеріалів справи), то чому не став на захист поета, яким гордився б будь-який народ?

До речі, у 1985 році міжнародні авторитети, зокрема Генріх Бель. висунули кандидатуру Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури, однак смерть поета перешкодила цьому — Нобелівський комітет нагороджує лише живих.

І що злочинного юрист В.Медведчук побачив у листах Василя Стуса до А.Сахарова, Л.Лук’яненка, П.Григоренка?

Який злочин В.Медведчук вгледів у листі в прокуратуру з вимогою притягнути до відповідальності осіб, винних у незаконному переслідуванні письменника Миколи Горбаля? І після цього всього можна твердити, що В.Медведчук займався правозахисною діяльністю?

Фраза захисника про те, що В.Стус «виконував норму», виглядає як насмішка. Гордість України, замість того, щоб творити і примножувати її славу, змусили «виконувати норми» на одній із взуттєвих фабрик Києва, і то, на думку адвоката В.Медведчука, заслуговує на увагу суду! А чи не виглядає це на відвертий цинізм і глум над поетом?

На тлі явно не захисної функції В.Медведчука разючим контрастом виступають свідчення у справі Михайлини Коцюбинської і Світлани Кириченко — обидві мужньо стали на захист поета. Особливо громадянською і мужньою проявила себе С.Кириченко.

На початку допиту вона звернулась до суду:

«Прошу суд запитати у Василя Стуса, чи визнає він цей судовий процес законним?»

На що Василь відповів: «Не визнаю!»«У такому випадку і я відмовляюся брати участь у цьому процесі».

У відповідь на вимоги прокурора притягнути до кримінальної відповідальності за відмову від надання свідчень і на аналогічні погрози судді Світлана Кириченко відповіла:

«Я буду давати покази на тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних».

Дві жінки у неправедному суді захищали не лише Василя Стуса — вони рятували честь України. Віктор Медведчук навіть не пробував цього робити — у нього були зовсім інші думки і завдання.

І ще один дуже цікавий штрих, який характеризує В.Медведчука з погляду моралі і професійної відповідальності.

Як свідчить згадувана вище «Хроника текущих событий», пізно ввечері 30 вересня 1980 року Михайлина Коцюбинська, Світлана Кириченко і Валерія Андрієвська отримали повістки про виклик на 1 жовтня до суду в якості свідків. Жінки одразу ж зв’язалися з дружиною Василя Стуса Валентиною Попелюх, від якої дізналися, що їй нічого не відомо про суд. Отже, вже два дні (29 і 30 вересня) йшов суд, а адвокат В.Медведчук навіть не поінформував родичів, у тому числі дружину поета про це! Ось вам приклад честі, моралі і відповідальності. Про елементарну професійність, а тим більше про патріотизм краще не згадувати.

На судовому засіданні Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фізичні тортури. Хоч як дивно, але ця заява не викликала жодної реакції у «правозахисника» В.Медведчука. Зате великий інтерес адвокат проявив до політичної характеристики В.Стусата його ставлення до націоналізму, про що він розпитував свідка Михайлину Коцюбинську.

Але і це ще не все. Василь Стус категорично відмовився співпрацювати із слідством і давати будь-які покази. Незважаючи на фізичні тортури, він не змінив своєї позиції і заявив, що виступить у суді лише із заключним словом. Про це знали всі, у тому числі й адвокат В.Медведчук.

1 жовтня після заслухання свідків із двогодинною промовою виступив прокурор Аржанов.

Його змінив адвокат В.Медведчук, який в унісон прокурору повторив, що «всі злочини Стуса заслуговують покарання».

Після цього судове засідання було перерване. Наступного дня (2 жовтня) засідання почалося відразу із зачитування вироку. Таким чином, Василя Стуса було незаконно позбавлено права на останнє слово. Незважаючи на протести В.Стуса, їх не підтримав адвокат В.Медведчук, що може свідчити про змову проти поета у стінах радянського суду.

Суд засудив В.Стуса до максимального покарання — 10 років таборів особливого режиму і 5 років вислання.

Закінчивши читати вирок, суддя без всякої паузи заявив: «Суд закінчений».

«Кати! Ви мені і останнього слова не дали сказати!» — вигукнув Василь Стус і процитував М.Лермонтова:

«И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь!»

Не думаю, що він мав на увазі лише прокурора.

Як згадували друзі, Василь Стус виглядав дуже змучено, на лиці ні кровинки, блідий. На побаченні після суду сказав дружині, що такого терміну він не витримає. Тоді поетові було 42 роки.

4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 села Кучино Чусовського району Пермської області радянських таборів для політв’язнів перестало битися серце великого сина України Василя Стуса.

Кати, які відправили поета на загибель, ніколи не зможуть змити із себе довічної ганьби і презирства за це нечуване злодіяння.

Як вважає відомий правозахисник, письменник, народний депутат України тринадцятого скликання Микола Горбаль, завданням адвоката на судовому процесі над Василем Стусом «було сприяти розправі, з чим він, я вважаю, блискуче впорався».

Таким чином, ми бачимо, що Віктор Володимирович Медведчук відіграв ганебну роль у судовій розправі над великим українським поетом XX століття Василем Стусом.

Будучи адвокатом, він не захищав свого підзахисного, так як це мала б робити професійна, відповідальна і чесна людина.

Через те міра покарання поету навіть задля видимості не була пом’якшена — В.Стус отримав максимально можливий термін. У цьому, безумовно, є заслуга й «правозахисника» В.Медведчука.

Судовий процес над Василем Стусом був далеко не випадковий у службовій кар’єрі В.Медведчука.

Він «успішно» виступав у якості адвоката іншого політв’язня радянських часів Юрія Литвина, і той теж отримав від «правосуддя» найбільший термін покарання за антирадянську діяльність, яка полягала у писанні правдивих статей. І теж, як і В.Стус, загинув у цьому ж таборі ВС-389/36.

Випадки із Василем Стусом і Юрієм Литвином незаперечне свідчать про те, що в часи своєї молодості Віктор Медведчук користувався великою довірою КДБ і мав допуск до політичних процесів по переслідуванню інакодумців або, як їх тоді називали, дисидентів.

Будучи приставленим адвокатом до підсудних за тоді надуманими, а тепер смішними звинуваченнями, він навіть не намагався встановити справедливість або хоча б зменшити міру покарання своєму підзахисному.

Тобто В.Медведчук виконував те, що йому доручили.

Нагадаю, що тоді не всі мовчки споглядали тодішнє радянське беззаконня, на боці якого стояли горе-прокурори, не кращі за них судді й адвокати. У згаданому номері 58 «Хроники текущих событий» наводиться лист Андрія Сахарова від 19 жовтня 1980 року на захист Василя Стуса.

Це справді лист великого гуманіста, який викривав юридичну недолугість звинувачень, тобто А.Сахаров робив те, що мав би робити адвокат. Ось цей лист:

«В защиту Василия Стуса.

1980 год ознаменовался в нашей стране многими несправедливыми приговорами и преследованиями правозащитников. Но даже на этом трагическом фоне приговор украинскому поэту Василю Стусу выделяется своей бесчеловечностью.

…Юридическая машина сработала по своим нечеловеческим законам и обрекла человека еще на 15 лет страданий.

Так жизнь человека ломается без остатка — как расплата за элементарную порядочность и нонконформизм, за верность своим убеждениям, своему «я». Приговор Стусу — позор советской репрессивной системы.

Я призываю коллег Василя Стуса — поэтов и писателей во всем мире, своих коллег-ученых, «Международную амнистию», всех, кому дороги человеческое достоинство и справедливость, выступить в защиту Стуса. Особо я обращаюсь к участникам мадридского совещания… Приговор Стусу должен быть отменен, как и приговоры всем участникам ненасильственного правозащитного движения».

Чи не вперше увагу до ролі Віктора Медведчука у долі Василя Стуса привернув відомий письменник і громадський діяч, колишній політв’язень радянських таборів Євген Сверстюк. Безумовно, що однією із причин оприлюднення фактів з темного минулого В.Медведчука було намагання останнього обійняти найвищу посаду в нашій державі. Але не тільки…

Прихильники В.Медведчука схильні розцінювати розвінчування свого протеже, як зведення порахунків. Подібну думку висловив і сам Віктор Володимирович та наголосив, що це події двадцятирічної давності.

Але хіба можна застосовувати строк давності до загибелі видатної людини? Адже судилище над Василем Стусом, у якому активну участь взяв адвокат В.Медведчук, було визначальним у трагічній долі поета. Невже це можна забути і простити?

Щодо звинувачень у зведенні з В.Медведчуком порахунків, то Євген Сверстюк заявив: «Хіба може йти мова про якесь зведення рахунків? Суспільство має знати всі ці речі і на них вчитися. Я б міг зрозуміти, якби людина, яка вчинила те, що вчинив Віктор Медведчук, влаштувалася десь сторожем і намагалася втекти від світу зі своїм тяжким минулим. Це інша справа. Але коли ця людина — права рука президента, коли вона претендує на пост президента України, то це означає, що така людина проповідує логіку і мораль антистусівську, вона хоче утвердитися такою, якою вона була і є. І тому треба, щоб люди знали всю правду. Суспільство має знати своїх героїв і своїх відступників».

А відомий єврейський поет і прозаїк Мойсей Фішбейн сказав ще чіткіше: «Нехай демократія має совість і вибирає між Стусом і Медведчуком».

Відповідальність у суспільстві починається із сумлінної і якісної роботи хлібороба, слюсаря, інженера, журналіста, юриста. Кожен мусить виконувати свою справу бездоганно, інакше він готує людям прикрощі, біду, аварію чи катастрофу.

Це стосується також і адвоката, який бере на себе обов’язок захисту і дає собі раду або не дає собі ради з цим обов’язком.
Якщо адвокат взявся за справу — він повинен за неї відповідати. До нього такі ж вимоги, як і до столяра, який взявся робити двері — він повинен бути фахівцем.

Безумовно, що прийняття законного і справедливого рішення по кримінальній справі Василя Стуса великою мірою залежало від професійності, принциповості, щирості і навіть мужності адвоката.
Однак цих якостей Віктор Медведчук не проявив.

Більше того — він не захищав правду і справедливість, тобто не виконував найперший обов’язок юриста.

Він був не правозахисником, а надійним гвинтиком тодішньої репресивної кадебістської системи і виконував відведену йому роль сумлінно та запопадливо.


Такий термін у необізнаних може викликати асоціацію із правозахисниками Української гельсинської групи та іншими відомими борцями за права людини і незалежність України Л.Лук’яненком, М.Горинем, В.Чорноволом, С.Хмарою, Є.Сверстюком, В.Стусом та іншими. Однак це може здатися лише на перший погляд — до такої діяльності і до таких особистостей Віктор Медведчук не має жодного стосунку, окрім хіба що Юрія Литвина і Василя Стуса.

Василя Стуса справедливо називають найбільшим духовним поетом України XX століття. Він обрав собі дорогу добра, честі і справедливості. Він був абсолютно безкомпромісний, через те зазнавав постійних переслідувань з боку радянського режиму. Вперше поета засуджено у 1972 році на 8 років ув’язнення. Нетривале перебування на волі завершилося новим арештом і судом. Саме на другому суді зійшлися шляхи Василя Стуса і Віктора Медведчука.

Арештували В.Стуса 14 травня 1980 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Ці «злочини» полягали у написанні віршів та листів до академіка Андрія Сахарова, Левка Лук’яненка, генерала Петра Григоренка, до київських друзів, а також заяви в прокуратуру з приводу репресій проти українського правозахисника Миколи Горбаля.

На попередньому слідстві Василь Стус відмовився давати будь-які покази.

29 вересня Київський міський суд під головуванням П.І.Фещенка розпочав розгляд справи члена Української гельсинської групи Василя Стуса. Обвинувачем виступав прокурор Аржанов. Суд проходив за зачиненими дверима. Звичайно, що суспільна атмосфера у ці часи була страшною.

Недаремно ж президент США Рональд Рейган назвав тодішній Радянський Союз «імперією зла». На цьому процесі багато хто засвітився й увійшов в історію, адже судили генія і героя, поета, який став символом незламного духу і непідкупної совісті, Василя Стуса.

Серед них — молодий адвокат Київської колегії адвокатів Віктор Медведчук, який вже мав досвід участі у політичних процесах — до цього він захищав Юрія Литвина.

Не зайвим буде нагадати, що у радянські часи слідство проти творчої інтелігенції, звинувачуваної у підривній антирадянській діяльності, вело винятково КДБ. Під контролем цієї горезвісної структури проходило і слідство, і судові процеси, які, як правило, були закритими. Самостійний вибір підсудним захисника був ніби нормою, але допуск до політичних справ мали адвокати з числа надійних і перевірених.

Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує:

«Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».

Про це свідчить і дружина Василя Стуса Валентина. Але адвокат не відмовився від дорученого йому підопічного — нехтуючи професійною етикою і честю, Віктор Медведчук взявся «захищати» поета, незважаючи на висловлену недовіру, справедливі протести і рішучі заперечення.

Як свідчить «Хроника текущих событий», відомий правозахисний журнал, що видавався «Самвидавом» у Москві, «адвокат (В.Медведчук. — Д.Ч.) в своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи в 1979-1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму, крім цього, він переніс тяжку операцію шлунка».

Впадає у вічі фраза захисника «Всі злочини Стуса заслуговують покарання».

Тим самим адвокат не захищає, а навпаки — наперед звинувачує свого підзахисного; тобто він фактично виступає у ролі помічника прокурора.

Хіба це припустиме для адвоката? Адже адвокат на те і є, щоб захищати навіть найостаннішого злочинця.

А які ж злочини, що заслуговують, за словами В.Медведчука, «покарання», скоїв Василь Стус?

Творив щирі і правдиві вірші, якими тепер пишається Україна, писав листи до академіка Андрія Сахарова — видатного вченого і правозахисника, совісті російського народу; Петра Григоренка — такої ж видатної постаті в усьому правозахисному русі радянських часів; став на захист несправедливо переслідуваного письменника Миколи Горбаля, якого вже в 1994 році було обрано народним депутатом України.

Чи читав ці вірші і листи у 1980 році адвокат В.Медведчук?

Якщо читав (адже не міг не читати матеріалів справи), то чому не став на захист поета, яким гордився б будь-який народ?

До речі, у 1985 році міжнародні авторитети, зокрема Генріх Бель. висунули кандидатуру Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури, однак смерть поета перешкодила цьому — Нобелівський комітет нагороджує лише живих.

І що злочинного юрист В.Медведчук побачив у листах Василя Стуса до А.Сахарова, Л.Лук’яненка, П.Григоренка?

Який злочин В.Медведчук вгледів у листі в прокуратуру з вимогою притягнути до відповідальності осіб, винних у незаконному переслідуванні письменника Миколи Горбаля? І після цього всього можна твердити, що В.Медведчук займався правозахисною діяльністю?

Фраза захисника про те, що В.Стус «виконував норму», виглядає як насмішка. Гордість України, замість того, щоб творити і примножувати її славу, змусили «виконувати норми» на одній із взуттєвих фабрик Києва, і то, на думку адвоката В.Медведчука, заслуговує на увагу суду! А чи не виглядає це на відвертий цинізм і глум над поетом?

На тлі явно не захисної функції В.Медведчука разючим контрастом виступають свідчення у справі Михайлини Коцюбинської і Світлани Кириченко — обидві мужньо стали на захист поета. Особливо громадянською і мужньою проявила себе С.Кириченко.

На початку допиту вона звернулась до суду:

«Прошу суд запитати у Василя Стуса, чи визнає він цей судовий процес законним?»

На що Василь відповів: «Не визнаю!» — «У такому випадку і я відмовляюся брати участь у цьому процесі».

У відповідь на вимоги прокурора притягнути до кримінальної відповідальності за відмову від надання свідчень і на аналогічні погрози судді Світлана Кириченко відповіла:

«Я буду давати покази на тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних».

Дві жінки у неправедному суді захищали не лише Василя Стуса — вони рятували честь України. Віктор Медведчук навіть не пробував цього робити — у нього були зовсім інші думки і завдання.

І ще один дуже цікавий штрих, який характеризує В.Медведчука з погляду моралі і професійної відповідальності.

Як свідчить згадувана вище «Хроника текущих событий», пізно ввечері 30 вересня 1980 року Михайлина Коцюбинська, Світлана Кириченко і Валерія Андрієвська отримали повістки про виклик на 1 жовтня до суду в якості свідків. Жінки одразу ж зв’язалися з дружиною Василя Стуса Валентиною Попелюх, від якої дізналися, що їй нічого не відомо про суд. Отже, вже два дні (29 і 30 вересня) йшов суд, а адвокат В.Медведчук навіть не поінформував родичів, у тому числі дружину поета про це! Ось вам приклад честі, моралі і відповідальності. Про елементарну професійність, а тим більше про патріотизм краще не згадувати.

На судовому засіданні Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фізичні тортури. Хоч як дивно, але ця заява не викликала жодної реакції у «правозахисника» В.Медведчука. Зате великий інтерес адвокат проявив до політичної характеристики В.Стусата його ставлення до націоналізму, про що він розпитував свідка Михайлину Коцюбинську.

Але і це ще не все. Василь Стус категорично відмовився співпрацювати із слідством і давати будь-які покази. Незважаючи на фізичні тортури, він не змінив своєї позиції і заявив, що виступить у суді лише із заключним словом. Про це знали всі, у тому числі й адвокат В.Медведчук.

1 жовтня після заслухання свідків із двогодинною промовою виступив прокурор Аржанов.

Його змінив адвокат В.Медведчук, який в унісон прокурору повторив, що «всі злочини Стуса заслуговують покарання».

Після цього судове засідання було перерване. Наступного дня (2 жовтня) засідання почалося відразу із зачитування вироку. Таким чином, Василя Стуса було незаконно позбавлено права на останнє слово. Незважаючи на протести В.Стуса, їх не підтримав адвокат В.Медведчук, що може свідчити про змову проти поета у стінах радянського суду.

Суд засудив В.Стуса до максимального покарання — 10 років таборів особливого режиму і 5 років вислання.

Закінчивши читати вирок, суддя без всякої паузи заявив: «Суд закінчений».

«Кати! Ви мені і останнього слова не дали сказати!» — вигукнув Василь Стус і процитував М.Лермонтова:

«И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь!»

Не думаю, що він мав на увазі лише прокурора.

Як згадували друзі, Василь Стус виглядав дуже змучено, на лиці ні кровинки, блідий. На побаченні після суду сказав дружині, що такого терміну він не витримає. Тоді поетові було 42 роки.

4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 села Кучино Чусовського району Пермської області радянських таборів для політв’язнів перестало битися серце великого сина України Василя Стуса.

Кати, які відправили поета на загибель, ніколи не зможуть змити із себе довічної ганьби і презирства за це нечуване злодіяння.

Як вважає відомий правозахисник, письменник, народний депутат України тринадцятого скликання Микола Горбаль, завданням адвоката на судовому процесі над Василем Стусом «було сприяти розправі, з чим він, я вважаю, блискуче впорався».

Таким чином, ми бачимо, що Віктор Володимирович Медведчук відіграв ганебну роль у судовій розправі над великим українським поетом XX століття Василем Стусом.

Будучи адвокатом, він не захищав свого підзахисного, так як це мала б робити професійна, відповідальна і чесна людина.

Через те міра покарання поету навіть задля видимості не була пом’якшена — В.Стус отримав максимально можливий термін. У цьому, безумовно, є заслуга й «правозахисника» В.Медведчука.

Судовий процес над Василем Стусом був далеко не випадковий у службовій кар’єрі В.Медведчука.

Він «успішно» виступав у якості адвоката іншого політв’язня радянських часів Юрія Литвина, і той теж отримав від «правосуддя» найбільший термін покарання за антирадянську діяльність, яка полягала у писанні правдивих статей. І теж, як і В.Стус, загинув у цьому ж таборі ВС-389/36.

Випадки із Василем Стусом і Юрієм Литвином незаперечне свідчать про те, що в часи своєї молодості Віктор Медведчук користувався великою довірою КДБ і мав допуск до політичних процесів по переслідуванню інакодумців або, як їх тоді називали, дисидентів.

Будучи приставленим адвокатом до підсудних за тоді надуманими, а тепер смішними звинуваченнями, він навіть не намагався встановити справедливість або хоча б зменшити міру покарання своєму підзахисному.

Тобто В.Медведчук виконував те, що йому доручили.

Нагадаю, що тоді не всі мовчки споглядали тодішнє радянське беззаконня, на боці якого стояли горе-прокурори, не кращі за них судді й адвокати. У згаданому номері 58 «Хроники текущих событий» наводиться лист Андрія Сахарова від 19 жовтня 1980 року на захист Василя Стуса.

Це справді лист великого гуманіста, який викривав юридичну недолугість звинувачень, тобто А.Сахаров робив те, що мав би робити адвокат. Ось цей лист:

«В защиту Василия Стуса.

1980 год ознаменовался в нашей стране многими несправедливыми приговорами и преследованиями правозащитников. Но даже на этом трагическом фоне приговор украинскому поэту Василю Стусу выделяется своей бесчеловечностью.

…Юридическая машина сработала по своим нечеловеческим законам и обрекла человека еще на 15 лет страданий.

Так жизнь человека ломается без остатка — как расплата за элементарную порядочность и нонконформизм, за верность своим убеждениям, своему «я». Приговор Стусу — позор советской репрессивной системы.

Я призываю коллег Василя Стуса — поэтов и писателей во всем мире, своих коллег-ученых, «Международную амнистию», всех, кому дороги человеческое достоинство и справедливость, выступить в защиту Стуса. Особо я обращаюсь к участникам мадридского совещания… Приговор Стусу должен быть отменен, как и приговоры всем участникам ненасильственного правозащитного движения».

Чи не вперше увагу до ролі Віктора Медведчука у долі Василя Стуса привернув відомий письменник і громадський діяч, колишній політв’язень радянських таборів Євген Сверстюк. Безумовно, що однією із причин оприлюднення фактів з темного минулого В.Медведчука було намагання останнього обійняти найвищу посаду в нашій державі. Але не тільки…

Прихильники В.Медведчука схильні розцінювати розвінчування свого протеже, як зведення порахунків. Подібну думку висловив і сам Віктор Володимирович та наголосив, що це події двадцятирічної давності.

Але хіба можна застосовувати строк давності до загибелі видатної людини? Адже судилище над Василем Стусом, у якому активну участь взяв адвокат В.Медведчук, було визначальним у трагічній долі поета. Невже це можна забути і простити?

Щодо звинувачень у зведенні з В.Медведчуком порахунків, то Євген Сверстюк заявив: «Хіба може йти мова про якесь зведення рахунків? Суспільство має знати всі ці речі і на них вчитися. Я б міг зрозуміти, якби людина, яка вчинила те, що вчинив Віктор Медведчук, влаштувалася десь сторожем і намагалася втекти від світу зі своїм тяжким минулим. Це інша справа. Але коли ця людина — права рука президента, коли вона претендує на пост президента України, то це означає, що така людина проповідує логіку і мораль антистусівську, вона хоче утвердитися такою, якою вона була і є. І тому треба, щоб люди знали всю правду. Суспільство має знати своїх героїв і своїх відступників».

А відомий єврейський поет і прозаїк Мойсей Фішбейн сказав ще чіткіше: «Нехай демократія має совість і вибирає між Стусом і Медведчуком».

Відповідальність у суспільстві починається із сумлінної і якісної роботи хлібороба, слюсаря, інженера, журналіста, юриста. Кожен мусить виконувати свою справу бездоганно, інакше він готує людям прикрощі, біду, аварію чи катастрофу.

Це стосується також і адвоката, який бере на себе обов’язок захисту і дає собі раду або не дає собі ради з цим обов’язком.
Якщо адвокат взявся за справу — він повинен за неї відповідати. До нього такі ж вимоги, як і до столяра, який взявся робити двері — він повинен бути фахівцем.

Безумовно, що прийняття законного і справедливого рішення по кримінальній справі Василя Стуса великою мірою залежало від професійності, принциповості, щирості і навіть мужності адвоката.
Однак цих якостей Віктор Медведчук не проявив.

Більше того — він не захищав правду і справедливість, тобто не виконував найперший обов’язок юриста.

Він був не правозахисником, а надійним гвинтиком тодішньої репресивної кадебістської системи і виконував відведену йому роль сумлінно та запопадливо.

виктор медведчук

Виктор Владимирович Медведчук родился 7 августа 1954 года в поселке Почет Абанского района Красноярского края.

Супруга — Оксана Михайловна Марченко. В семье двое детей.

В 1989-1991 годах Медведчук был заведующим юридической консультацией Шевченковского района Киева. В период с 1990 по 2006 год — президент Союза адвокатов Украины, а в 1990-1991 годах — член правления Союза адвокатов СССР от Украины. В 1991-1997 годах был президентом международной адвокатской компании «BIM» (Ben Israel — Medvedchuk). С марта 1994 года — председатель Высшей квалификационной комиссии адвокатуры Украины при Кабинете министров Украины.

С июня 2002 года по январь 2005 года — глава Администрации президента Украины. В это время закрепился его образ как «серого кардинала» Кучмы. Наблюдатели отмечали увеличение его политического веса к концу второго президентского срока Леонида Кучмы. Медведчук был одним из инициаторов и разработчиков политреформы перехода Украины к парламентско-президентской форме правления.

В 2002-2005 годах — председатель Комиссии по государственным наградам и геральдике и параллельно с этим с 2003 года — председатель Координационного совета по вопросам государственной службы при президенте Украины. В марте 2006 года был кандидатом в народные депутаты от «Оппозиционного блока "Не так!"». Дважды (в 2005 и 2009 годах) заявил, что не будет баллотироваться на президентских выборах на Украине.

В юбилейном 100-м номере журнала «Главред» сенсацией номера стало эссе о Медведчуке, написанное на тот момент премьер-министром РФ Владимиром Путиным, который охарактеризовал адвоката как исключительно компетентного и надежного патриота своей страны.

В 2012 году Медведчук стал инициатором создания организации «Украинский выбор», которая ставит своей целью установление и реализацию всех форм прямой демократии на Украине. В феврале 2014 года организация была запрещена в Закарпатской области за поддержку идеи федерализации Украины. На центральный офис был совершен ряд нападений.

В июне 2014 года Медведчук выступил посредником предварительных переговоров между ОБСЕ, официальными властями Украины и самопровозглашёнными ЛНР и ДНР. Цель переговоров — урегулирование политического кризиса и обмена пленными. Виктор Медведчук — член подгруппы по гуманитарным вопросам в рамках трёхсторонней контактной группы по урегулированию ситуации на востоке Украины. С 2014 года координировал обмен пленными и вопрос помилования и возвращения на Украину военнослужащих Вооруженных сил Украины (ВСУ) из самопровозглашённых республик ДНР и ЛНР. В ноябре 2017 года инициировал обмен пленными между Украиной и Донецкой и Луганской республиками по формуле «всех на всех».

В июле 2018 года Виктор Медведчук вошел в состав партии «За жизнь» Вадима Рабиновича, заявив, что поддерживает программу, цели и задачи партии — «партии мира и созидания».

Автор статьи

Куприянов Денис Юрьевич

Куприянов Денис Юрьевич

Юрист частного права

Страница автора

Читайте также: